Жінок бачу на картинах форми надто пухкі,
Майстрами створені в часи попередніх епох.
Змушували ловеласів гукати захоплено ох!,
Коли проводили з ними ночі кохання п'янкі.
Століття мінялися, жіночі тіла ставали легкі,
Моментами в душах їх цвів лиш чортополох.
Хуторів, що біля Диканьки, говірких Солох,
Крізь сміх будили бажання чоловічі, терпкі.
Недавно хотіла кожна мати ніби у оси талію.
Крокують ногами довгими, мов живі скелети,
На мить, показуючи помостами свої геніталії.
Звучать любов'ю ритмічно, свіжо кастаньєти
Дощем моєї землі тепліше, ніж далеко Іспанії.
Не бачу її, відчуваю, знявши стиду браслети.
(Сонет)
26 січня 1999 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838823
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 15.06.2019
автор: Володимир Кепич