Місяцю красний, чому зажурився?
Чого невеселий? Куди задивився.
Чи зіроньку ясну ти дожидаєш,
А може, вже іншу, другую кохаєш?
Невже, утомився на землю світити,
Не хочеш небесних зірок веселити.
Чому твоє срібло з гарячим відблиском,
Так міниться, сяє і падає низько?
-Так, я в печалі томлюся, скучаю,
Бо іншу красуню тепер виглядаю,
Кохаю до скону маленьку Хмаринку,
Що вабить мене, як легенька пір' їнка.
Коли разом з нею - щасливий, веселий,
Нам хороше в парі, по небу гуляєм.
Коли я не бачу її, то сумую,
Того у зажурі, тому і нудьгую.
Така вона мила без блиску, зі шармом,
Чарівная, ніжна, зваблива, недаром,
Дрібненькі краплини, як ті ізумруди,
Розбили серденько, ізранили груди.
Дивлюся згори, бо красуню чекаю,
Іншого щастя не хочу, не знаю.
Покірна, ласкава маленька Хмарина
Мені найдорожча, як мамі дитина.
Хмарина і Місяць - кохання небесне,
Коли вони впарі - чудово й прекрасно!
Як Місяць ясненький за обрій сідає,
Хмарина коханого жде, виглядає...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838897
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.06.2019
автор: Галина Лябук