Пустився дощ зненацька. Літня злива.
Ховатись навіть думки не було.
Додому бігла під дощем, щаслива.
А він вкривав цілунками чоло.
Краплини теплі гладили волосся
І весело збігали по руці.
А деяким настирливо вдалося
Рум’янцем зашарітись на щоці.
Пилок зривався з липового цвіту
І падав позолотою до ніг,
Кружляв у танці у поривах вітру,
Грайливо лоскотав, як тільки міг.
Ховались під навіси перехожі,
Летіли слідом погляди німі.
А я і дощ, такі щасливо схожі,
Здалось на мить лишилися самі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838906
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.06.2019
автор: Світлана Вітер