Я молю, не катуй мою змучену душу,
Вже набридли приливи відчаю та істерики.
Вибачай, я не хочу звідси іти, але мушу,
Бо занадто скалічена об твої айсберги.
Хоч мовчи, хоч кричи - тобі байдуже,
Власне "Я" стоїть надто вже високо.
Я не втримаю всі урагани грядущії,
Бо стою у багнюці занадто вже глибоко.
Або порятунок давай, або йди та зникни.
Я не вірю в кохання в байдужості.
Як будуєш дім, то потрібні цеглини,
А не їжа смачна для своєї гордості.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838939
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.06.2019
автор: Поліна Лісовська