Я тебе прив’яжу до себе,
Ти не смійся, я міцно зв’яжу.
Нитку шовкову ткало Небо:
Це - навічно, - тобі я кажу.
Кохання коріння гаряче
Із грудей та у груди віддам.
Радість, біль, хай і ворон кряче,
Все навпіл розділю, то є храм.
Храм душі, що живе у тілі,
Я до рани тобі прикладу.
Не ворожка, не тямлю в зіллі
Та без тебе уже не живу.
В думці, в словах, в сні та бажаннях,
Кожну мить у мені ти, в мені.
Зло чи ласка? Те, без вагання,
Я живу, доки жити весні.
17.06.19
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839056
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.06.2019
автор: Валентина Ланевич