Інколи так хочеться від всього світу заховатись,
Аби ніхто не бачив та не чув,
І безтямно, незворушно й безнадійно сподіватись,
Що він про тебе все вже геть забув.
Здається: емоцій призму втрачено,
І корчиться приглушене серце биття,
І минуле наглухо розтрачено,
Не повернути всю цікавість до життя.
А душа розривається від болю,
Від відчаю, ненависті, печалі,
Мов пташка, хоче вирватись на волю,
Але байдужість все стирає далі.
Буденність заплітається в туманність
Моторошну, темну та пусту.
Немає правди – є лише оманність,
Яка несе мізерність густу.
Заховатись просто – просто заховатись,
Але ж це так ліниво й тупо.
А надія все ще буде сподіватись,
Що не мине миттєвість скупо.
15.06.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839206
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 18.06.2019
автор: Оля Тимошенко