********
І знову вогнища прозоре шепотіння,
А у зірок такі тоненькі голоси!
Розвіяних думок барвисте павутиння
І срібний дощ, однаковий в усі часи.
Чи я щасливий? То є загадка довіку,
А відповідь все змінюється з плином літ,
Бо щастя – лиш одне з отих давнішніх вікон,
Що звикли ми крізь них вдивлятися у світ.
Я озирнувсь назад, застигнувши на сходах:
Усе схилилося перед своїм Творцем;
І все моє життя – один легенький подих,
Маленька крапля перед вічності лицем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839337
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.06.2019
автор: Олена Квітень