Крізь потрісканий сірий асфальт проростає трава,
Наче тягне стебельця і руки душа нова.
І вимолює право знов жити і знов творить
Чує голос усіх, хто по світі не може ходить.
Сіножаттю скосила усіх їх лиха війна
Обірвалася раптом стежина вузька земна.
Але іноді з неба подасть нам таки хтось знак,
Що життя Бог дає для чогось, а не просто так.
І від горя людського, умитої слізьми біди
Зацвіте це каміння і виростуть диво-сади.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839482
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.06.2019
автор: Олеся Лісова