В сивих далях рівнин моря вітер хмарам потурає.
Проміж хмарами і морем гордо лине Буревісник, чорній блискавці подібний.
То крилом торкнеться хвилі, то стрілою злетить в хмари, він кричить, і – хмари чують радість в смілім крику птиці.
В крику цім – бажання бурі!
Силу гніву, пломінь жару, віру в повну перемогу чують хмари в цьому крику.
Чайки стогнуть – чують бурю – стогнуть в паніці над морем і на дно його готові жах сховати свій від бурі.
І гагари також стогнуть, - їм, гагарам, невідома насолода битв житейських: грім ударів їх лякає.
Дурень-пінгвін таїть лячно тіло жирне своє в скелях…
Тільки гордий Буревісник лине сміливо і вільно над від піни сивим морем!
Все хмурніють й нижче хмари опускаються над морем, і співають, й рвуться хвилі в височінь назустріч грому. Грім гуркоче. В піні гніву стогнуть хвилі, з вітром в спорі.
Ось за жарт охопить вітер зграї хвиль в обійми дужі і жбурляє їх з розмаху в дикій люті прямо в скелі, розбиває в пил і бризки їх смарагдове громаддя.
Буревісник з криком лине, він до блискавки подібний, мов стріла проймає хмари, піну хвиль крилом зриває. Ось він носиться, мов демон, – гордий, чорний демон бурі, – і сміється, і ридає… Він над хмарами сміється, він від радості ридає!
В гніві грому, – чуйний демон, – він давно вже втому чує, певен він, - ні, не сховають хмари сонце, - ні, не сховають! Вітер виє… Грім гуркоче…
Синім полум’ям палають зграї хмар над глибом моря. Море ловить блискавиці і в своїй безодні гасить. Ніби вогненні зміюки, в’ються в морі, і зникають…
- Буря! Скоро вдарить буря!
Це відважний Буревісник гордо лине в блискавицях над ревучим гнівом морем; це кричить пророк звитяги;
- Хай ще дужче вдарить буря!
М.Горький. Песня о Буревестнике
Над седой равниной моря ветер тучи собирает.
Между тучами и морем гордо реет Буревестник, черной молнии подобный.
То крылом волны касаясь, то стрелой взмывая к тучам, он кричит, и — тучи слышат радость в смелом крике птицы. В этом крике — жажда бури! Силу гнева, пламя страсти и уверенность в победе слышат тучи в этом крике.
Чайки стонут перед бурей, — стонут, мечутся над морем и на дно его готовы спрятать ужас свой пред бурей. И гагары тоже стонут, — им, гагарам, недоступно наслажденье битвой жизни: гром ударов их пугает.
Глупый пингвин робко прячет тело жирное в утесах...
Только гордый Буревестник реет смело и свободно над седым от пены морем!
Всё мрачней и ниже тучи опускаются над морем, и поют, и рвутся волны к высоте навстречу грому. Гром грохочет. В пене гнева стонут волны, с ветром споря.
Вот охватывает ветер стаи волн объятьем крепким и бросает их с размаху в дикой злобе на утесы, разбивая в пыль и брызги изумрудные громады.
Буревестник с криком реет, черной молнии подобный, как стрела пронзает тучи, пену волн крылом срывает. Вот он носится, как демон, — гордый, черный демон бури, — и смеется, и рыдает... Он над тучами смеется, он от радости рыдает!
В гневе грома, — чуткий демон, — он давно усталость слышит, он уверен, что не скроют тучи солнца, — нет, не скроют! Ветер воет... Гром грохочет..
Синим пламенем пылают стаи туч над бездной моря. Море ловит стрелы молний и в своей пучине гасит. Точно огненные змеи, вьются в море, исчезая, отраженья этих молний.
— Буря! Скоро грянет буря!
Это смелый Буревестник гордо реет между молний над ревущим гневно морем; то кричит пророк победы:— Пусть сильнее грянет буря!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839513
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.06.2019
автор: Михайло Нізовцов