В той день його востаннє відпустила:
Дививсь очима, повними жалю.
А я кохала, й, раптом, розлюбила
Саме тоді, як він сказав «люблю».
Десь на тій стежці ми і розминулись,
Остання збігла по щоці сльоза –
Усі мої планети розвернулись
В сузір'я до Малого Пса.
То ж коли ти почав мене топтати,
Я знов згадала, знаєш, ту любов.
Це ж як себе потрібно зневажати,
Щоб повернутись до таких розмов!
Це ж як себе потрібно не любити,
Це ж як себе потрібно розвести,
Дозволити комусь себе розбити,
Розклеїти, розсіяти, знести!
Я вже не та, наївність вже не в моді,
Прицілюю на тебе цю стрілу.
То ж, якщо, раптом, стану у нагоді –
Знай, я тебе вже більше не люблю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839522
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.06.2019
автор: Влада Грушицька