А зозуля закувала рано-вранці на зорі,
Сонце лагідно стрічала, облітала димарі,
В кожну хатку зазирала, нагадала : «А я є!»,
У селі всі рахували, як пустуночка кує…
Заховалась у ліщині та чекає сизу ніч,
Скелі встали старовинні, ключик мають від сторіч,
Пташка спритно підстрибнула, просить тихо : «Поможіть!...»,
Колись в вічність зазирнула, марить нею кожну мить.
Підійшов владика часу (сива в нього борода),
Посох різко підіймає – зникла птаха, от біда,
У годинник оселилась, серце – точений метал,
І співає щогодини – має новий п'єдестал.
За вікном шумить ліщина, а зозуленьки нема,
Зажурилася дівчина, бо чекала, а дарма….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839882
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.06.2019
автор: Galkka2