По небу розтеклися рожеві ріки, мов кисіль,
Згасає день...а квіти випускають дурманом хміль,
Ховає сонечко у міх хранитель дня – Ярило,
Цілує матінка маля і кличе сон – так мило..
Виходять коні вороні, спадають срібні гриви,
У них підкови золоті, вклонились тихо ниви,
Тримає в сутінках весь світ – володар в темних шатах,
В упряжку коней ставить цих та курить чистий ладан,
У сизу мглу вдягнув гаї, де пугач щось гельгоче,
Стоїть, чекає вірно мить: чи птаха щось пророче?
Піднялась ввись, де місяць жде, могутня колісниця,
А світлячок на поміч йде, зірвавшись із травиці.
Дзвенять чарівно бубенці, а з-під копит іскриться,
Де впадуть - зорі загорять, мов з кришталя намисто,
Усіють чистий горизонт - повсюди діаманти,
В кристалах все, немов із нот - це ночі чудо-мантри...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839950
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.06.2019
автор: Galkka2