Манівцями, очеретом, босі і голодні,
Ми прямуєм у Європу, а хати холодні,
Покинули, вітер віє, в димарях гуляє,
А ми в пана,лізем з шкіри, злотий заробляєм.
Позабули свою мову, рідне слово й пісню,
Бо не модно у Європі виспівувать слізно.
Співать в пісні про дівчину, про каріі очі,
Про стан гнучкий, про високі почуття дівочі,
Ми зреклись заради грошей, усього святого,
Просимо лише "зелених" у Господа Бога.
Позабули й батька й матір, в найми ...хто до кого.
Мовчать села, не співають, та й кому співати,
Залишились жить в селі три - чотири хати.
Все заросло бур"янами, хати похилились,
Мовчать села, баби й діди у селі лишились.
Не співає, слізно тужить Ненька - Украіна,
Та щодня бійця хоронить, найкращого сина,
Що пішов за Украіну - Неньку воювати,
Залишились сиротами, старі батько й мати,
Та дружина-удовиця, згорьована доля,
Залишилась одинока, як тополя в полі.
Дожилися, вже корівку рідко де побачиш,
Щоб сказати що ледачі, люди не ледачі,
В пана, потом вмиваються, щодня, щогодини,
Гірким потом заробляють гроші для родини.
А де ж твоя слава мамо?! Слава Украіни!
А де ж твоя Ненько пісня?! В Києві не чути!
Позабули ми Хортицю, позабули Крути,
Не чуть пісні, не співаєм,весіль не справляєм,
А влада людей наймитами по світу пускає.
У Європу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840162
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.06.2019
автор: Амадей