Тоді коли забракло слів,
В саду вечірнього покрою,
Чиясь невидима рука
Згорнула книгу Бомарше,
І там в розшитій золотом парчі,
Коли мов застібкою сонце,
Вона явилася нагою,
З м’яким проміттям на плечі.
В саду розлогі крони слів,
Рожевий цвіт луни згубили,
Що мов застигли в цятках щік
Розкішним вибухом ночей
А в ніч гарячі зорями вони,
Як стиглість сплутаних овалів,
На сон розгойдано клонили,
В лілових віжках купини.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840690
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.07.2019
автор: Володимир Каразуб