Тихий дотик. Повір – це не я.
Дотик мій, коли губи у губи.
А це вітер, що біг іздаля,
Він усю тебе, доле, голубить.
Від обіймів кругом голова,
Ніжно пестить ледь стомлене тіло.
Ти ж не знаєш мертва, чи жива,
Чи на хвилю трішечки зомліла.
В дотику на мить ти вся була,
І душа від цього тріпотіла.
Ти в цю мить немов в Раю жила,
Вириватись з нього не хотіла.
Покупайся в ньому, не гони,
Хай душа ще трішки потріпоче.
Попроси, нехай ще прийде в сни,
Твоє тіло ніжно полоскоче.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840732
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.07.2019
автор: Віталій Назарук