***
Щойно хтось цю тишу прогарчить,
ти побачиш: тут навколо стіни.
Ти й не звір, то що між нами спільне?
Дихай це повітря, що гірчить.
Простору розламані замки,
відстані на витягнуту руку,
будь мені чи голубом, чи круком.
Я тепер не плачу, бо за ким?
Краще вже осліпнути й брести
світ за очі, наче невидимка.
Хто тобі що винен, Катеринко?
Тут навколо хрестики й хрести.
***
Де навколо хрестики й хрести,
тіні залишаються по суті
входити у себе, мов у сутінь,
щоб себе попереду нести.
Хто за мною? Люди чи птахи?
Два крила, а наче - два обличчя.
Ця гроза звучатиме, як притча,
просто називай все навпаки.
Кілька слів - і стихне вся вода.
Ось мій шлях - ці кола, кола, кола...
Так іще не плакала ікона.
Так ще не дивилася вона.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841036
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.07.2019
автор: Катка