Пусти, мамо, погуляти
В гай, назустріч літу,
Назбирати пахучого,
Духмяного цвіту.
Послухати соловейка
Зорі рахувати,
Мамо, я вже не маленька,
Час прийшов кохати.
Бо там хлопець кароокий
Гарно так співає,
Може, він саме мене
Й досі виглядає.
Та пустіть, бо вже сльозинка
Торкнулася вій
Й думка, серденько тривожить –
«Чому він не мій?»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841045
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.07.2019
автор: Інна Рубан-Оленіч