Летять мої думки у далечінь,
В просторах неба розсипаються повільно.
Вони зірок торкаються так вільно
І знов на землю опускаються як тінь.
Промінчик сонця вже торкнувсь моїх думок,
Зігрівши їх проміннячком гарячим,
Благаючи прозріння всім незрячим,
І знов думки вже мчаться до зірок.
Думки спішать прямісінько до Бога,
Щоб він почув прохання усіх нас,
Щоб він оберігав нас повсякчас,
Щоб світлою була наша дорога.
У вихорі земному знов кружляють,
Мої думки про грішне та святе,
Життя, зазвичай, зовсім не просте,
І сонце та зірки про це вже знають.
Без щастя світ порожній, не яскравий,
Самі ж бо творимо ми щастячко своє,
І на душі так сонячно стає,
Коли лунає в серці спів весняний.
Буває - в серці затаїться гірка дума...
З корінням проростає у душі,
Я все здолаю! Й знов пишу вірші.
Пишу як радісно... Пишу як дуже сумно...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841069
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.07.2019
автор: Любов Граб