Як важко людей зрозуміти.
Коли ображають зненацька.
Як віру у дружбу плекати.
Коли у душі така мука.
Так хочеться Бога спитати.
навіщо зухвалі карають?
Так боляче це відчувати.
Коли все підступно руйнують.
Так важко загоїти рани.
Ті що завдаються у спину.
Це так досягають пошани?
Довіри ховаючи труну.
Віддати добро намагався.
Ділити і радість і тугу.
Навряд на таке сподівався...
Отримав ведмежу послугу.
Спочатку все було як треба.
У в рівності, мирі, повазі.
Як грІм серед ясного неба.
Був лист що ми більше не друзі.
Немов я не той хто насправді.
Виношую плани підступні...
Що ворогом був я допоки.
Читав, та не бачив на очі...
Рядки, мов зміїна отрута.
Слова що вражають без жалю.
Невдячності клята присвята.
ЗавдалаДушевного болю.
Дарма я просив пояснити.
У чому ця клята провина?
Не треба було так робити.
М'ягка Я до біса людина...
Не буду я більше писати.
Хай Бог йому буде суддею.
На нервах собі годі грати.
Не дам я бавитись з душею.
Життя у буремній напрузі.
Тяжкі помилки, прорахунки...
До вас я звертаюся друзі!
Прошу, бережить ви стосунки!
Ігор Мазалов
28.06.2019 17:21
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841180
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.07.2019
автор: UA forever_UA