Що кілька літ згораю від кохання,
За те я долю не кляну.
Робив до інших слабі залицяння
А бачив лиш їдну.
Пройде доба, настане черга ночі,
Не бачу добрих змін.
Лиш в давніх мріях сяють твої очі
І тиші дзвін.
Минулих днів слідів я не шукаю
Поміж трави.
Тоді скажи: чому не опускаю
Бутона голови?
Скажи іще: чому я не осліпну
Від марних сліз?
Невже ще раз весною я розквітну
Під шум беріз?
Тебе одну з усіх жінок бажаю,
Та ти як тінь,
З моїх долонь в розлуки відпливаєш
В небесну рінь.
Та щось душі в нічних безсоннях каже,
Що час прийде
І ти в мій день омріяним розмаєм
Стежки знайдеш.
Там нова зустріч стане подарунком
За всі літа!
І завершиться ніжним поцілунком
Та мить свята.
07.07.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841261
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.07.2019
автор: dovgiy