Матусі доля виткала літа,
І перший сніг упав у рідні коси –
Її дитя з гніздечка виліта –
Розлуку посилає рання осінь.
Тривожно в неньки в серці і в душі,
Сльозились тихо ще красиві очі:
Як жити буде там, де всі чужі?
Вона ж молитись буде тут щоночі.
Світ ні збагнуть не можна, ні змінить,
Завжди він тести людям посилає,
Це ж замахнувсь на найміцнішу нить,
Що матір із дитям завжди єднає.
Й безсилі паралель, меридіан
Перед любов’ю неньки до дитяти,
Не на заваді їй і океан,
Щоб серце, ні, життя своє віддати.
17.12.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841300
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.07.2019
автор: Ганна Верес