Як увімкнути швидкість Життя?
Ділові доріжки тупцюємо ніжками.
Своїми крилами, як птахи,
підіймаємо надії догори.
Перелопачуємо свою Долю.
Не лягаємо, як гарячий пил на дорозі,
а втоптуємо в неї свої бажання, надії,
насуплюючи скроні, піднімаючи до Неба долоні.
Котиться мій гнів, хто посмів
Життя моє знищити війною,
не знає моя Душа спокою.
Згубні й незримі воєнні хвилі
нищать все навкруги, як Хіросіму...
Навіть мертвим спокою нема.
У пам'ятник матері від Града частина встряла -
пам'ять навіки.
Батькова ж могила горіла смолоскипом -
і хрест, і вінки.
Хіба вони своїм життям заслужили на таке лихо.
Настали для мене скрутні днини,
горе повсякчас чаклує,
і в теперешній час.
Той, хто затіяв цю війну, не надійся
на місце в Раю,
чекають його чорти в Аду
з синім полум'ям.
Вже спотворене моє Життя,
то ж хоча б дітям дайте спокій
та щасливе майбуття.
У палиці два кінці,
одним ви нас б'єте,
інший пройдеться й по вас,
настане й наш час...
https://youtu.be/s5UCNH9on3k
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841526
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.07.2019
автор: Svitlana_Belyakova