сріблилася росиночка,
ясніла, мов зориночка,
у натовпі з'явилася
з нектаром на вустах,
ішла поміж будинками,
бульварами, сходинками,
і на людей дивилася
з любов'ю у очах.
в серцях шукала щирості,
тепла в холодній сирості,
відкрито посміхалася
всім людям на землі,
та люди розбігалися,
не бачили, штовхалися,
і лиш мушва у натовпі
помітила її.
присіла під ялиною
з мушвою і торбиною,
що була повна радості,
любові і тепла,
роздати всім хотілося,
щоб душі заіскрилися,
в серцях з'явилась райдуга,
розвіялась пітьма.
на сонці грілись вулички,
з кіоску пахли булочки,
вона в задумі глянула
на равлика в траві,
подумала: "і все ж таки,
мабуть, на світі є такі,
які побачать в натовпі
це світло, що в мені..."
а поруч з парасолею
на лавці під тополею
лежав ліниво й мружився
кудлатий кіт рудий,
дивились в світ спустошено
застиглі очі зношені,
сидів в сорочці побганій
в тіні дідусь худий.
він глянув під ялиночку
побачив там росиночку,
яка мигтіла вогником
самотньої зорі,
відчула душу порвану
і пам'ять всю зруйновану,
задумливо підвелася
з нагрітої землі.
до дідуся всміхнулася,
руки його торкнулася,
лишила торбу з радістю
й пішла у мандри знов.
враз пам'ять повернулася,
повіки ворохнулися,
згадав лице коханої,
свою палку любов.
той день, коли зустрілися,
як діти народилися,
як у ставку купалися,
і мріяли вночі...
і тут сльоза пролилася
і очі засвітилися,
почовгав в дім усміхнений
з руденьким на плечі.
а сонце з днем прощалося,
промінням ще трималося
за ноги її втомлені,
за квіти у руках...
а люди метушилися,
штовхалися, сварилися,
з обличчями серйозними,
з байдужістю в очах.
дідусь сидів над знимкою
і тер сльозу хустинкою,
щасливий цілу ніченьку
він розмовляв з котом.
вона йшла між будинками,
старенькими сходинками,
сьогодні душу зболену
наповнила теплом...
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841722
Рубрика: Балада
дата надходження 12.07.2019
автор: Sukhovilova