В криниці чистая водиця,
Калина рядом чепуриця.
Стоїть похилина верба,
А на душі моїй журба.
Журбою тяжко тею жити,
Але куди її подіти,
Як вже століттями нема,
На Україні в нас добра.
Я вийду рано на поріг,
У небо синє подивлюся,
Богу тихенько помолюсь,
За всю свою родину,
За нашу рідну Україну!
Як я люблю її поля,
І рані роси,
І ті дівочі русі коси,
Волошки очі голубі,
Червоні маки золоті.
Гуляє, бродить вітер в полі,
На вечір тут зійдються зорі,
А ранком сонце заблистить,
Промінчик знеба вже летить,
Приходить новий день,
Надія кращого життя,
Надія щастя і добра.
Ті русі коси, сині очі,
Я задивляюсь вних до ночі,
Чекаю що пройде журба,
І випємо ми, ще добра.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841868
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.07.2019
автор: Володимер Подолян