З посмішкою скрипка говорила,
Потім сміх цей перейшов у плач.
Серце розривалось і боліло,
Під життям мальованих невдач.
За столом у самому куточку,
Парочка почувши скрипки плач.
Вермут допивали по ковточку,
Коли підійшов до них скрипач.
Тоді скрипка просто заридала,
Друга в ній відкрилася душа.
І сльоза у вермут білий впала,
Коли пригощали скрипача.
В час отой сама заговорила,
Притулившись міцно до плеча.
«Більш не в силі» - скрипача просила,
Та він плакав і чомусь мовчав.
І нараз спинився, все замовкло…
Обірвався на хвилину плач.
В нього серце і душа промокли,
Більше грати вже не міг скрипач.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841957
Рубрика: Поетична мініатюра
дата надходження 15.07.2019
автор: Віталій Назарук