Нема нічого, що минає марно.
Людей парує доля у житті.
Обоє відпрацьовуємо карму,
та іноді не вистачає шарму
утримати себе на висоті.
І розумію, що іду до тризни,
але буває – зопалу в огонь
і опікає теплота долонь.
Химерою являється харизма
і забирає душу у полон.
Приймаємо усе як Божу кару
і Єві, і Адаму у раю.
І сонечко ховається за хмари,
і у очах її немає жару,
і цього я від себе не таю.
Рятує і поезія, і ліра,
та не її лікує, а мене...
І не минає літо затяжне..
Наївному ніде немає міри –
і не уперше є остача віри,
і не востаннє доля омине.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841972
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.07.2019
автор: I.Teрен