З останнім віддихом п’яної маячні,
Нестерпно болить голова!
І тіні сумління зганяють мрячні,
Слова, слова, слова…
Вони шурхотять крилами кажанів,
Падають важко, зриваються голосно:
- Ну, подумай, невже ти її розхотів?
Розлюбив? Розігнав грози випитих слів?
Хіба не безрадісно? Хіба так безболісно?
Ти ж розказував нам про вічність так впевнено,
В серцях переконував мить розчинитися,
В ній. І тепер відхиляєш, як сумом наповнено?
Тверезим, мабуть в розумінні відмовлено,
Як страх розливають, щоб байдужістю впитися.
Ну! І що придумав ти в хмільних печалях? (луною)
Я викреслив тебе із слів любові,
Прощай, на спомин, викресли і ти…
Чи не прекрасно! Автора! Десятка на скрижалях,
Люблю, любив, прощай, тепер прости! - (ремарка: регіт).
І голос за кулісами: О, боже мій, яка трагедія!
Пречудні з’яви драм, метаморфоз!
Дешевий чад любовних сцен, одне і теж – від сліз до роз.
І ти, безумний, на підмостках, блідий, залитий світлом рамп,
Збіжиш до краю авансцени, в тираж відправити естамп.
І цей апарт, що кинеш в сторону,
(Як солілоквій пробубниш),
Зустрінуть різко, відсторонено,
В партері лиця їх. Під шурхіт суконь, рук знервованих,
На суд піднесених речей… ти затремтиш – освистаний, надломлений,
Тлумачити пристанеш монолог:
Про вічність, мить, що від театру втомлений,
Що кігті лапи на плечі, -
Байдужий бунт, щоб їм сподобатись;
З останнім віддихом п’яної маячні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842052
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 16.07.2019
автор: Володимир Каразуб