Рясно зацвіла розлога груша,
Родить через рік, так і цвіте.
Має вона добру й щиру душу,
Бо завжди приваблює мене.
Часто ми, як тато на роботі,
Лазили по грушці догори.
Бо грушки ті розтавали в роті
І були принада дітвори.
Років певно вже пройшло із тридцять,
Моя груша щедро знов цвіте.
Вже не лізу, наче вітер злиться,
Не пускає догори мене.
І чомусь сумую біля груші,
Розглядаю розоватий цвіт.
Наче з нею маю рідні душі,
Що зріднили нас за стільки літ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842610
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.07.2019
автор: Віталій Назарук