Сльоза дитини?* Господи, прости!
Та світ її в стотисячне не вартий.
Дітей ростити – подвиг не простий,
Допоки не посадиш їх за парти,
Допоки не почнуть своє життя –
Пізнаєш всі етапи самозречень.
А хтось накине оком на дитя –
Зведе його до засобу, до речі.
Чому, за що? Бо влучило в симптом
Прислузі зла, позбавленого тіла.
І доля почала свій другий том –
Двотомник бо писати захотіла.
«Ми знаємо, що світ лежить во злі» * –
Насильство, голод, збочення, хвороби…
Мольби про помсту чутно із землі,
Та вільний той, хто зло невпинно робить.
Сльоза дитини. Боже дорогий!
Коли сама відправлюся за нею,
І Янгол стягне всі мої борги,
Я відповім, не буде то брехнею.
І от, коли я врешті відповім
За всі гріхи, й мене пропустять вище,
Завмерши перед сяянням Твоїм,
Вже я спитаю – Господи, навіщо?
© Марґо Ґейко
_____________________
*Ф. Достоєвський
*1 Іоанна 5:19
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842886
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.07.2019
автор: Марґо Ґейко