Ти як філософія картин да Вінчі загадкова в своїй незавершеності,
З характером тьмяних гардин, в закритій кімнаті середньо/вічності,
Дивна якась, примхлива, мов на цвяхах – ніяк не вмостишся,
То мовчиш, то раптово криклива, і здається - візьмеш, та схопишся,
В криптиду якусь перетворишся, мов Кракен, що в’яже фрегат.
Та небо розхмариться і ти заспокоїшся,
Спаде грозовий аромат.
От бачиш і вже посміхаєшся,
Чистим посміхом немовлят.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842890
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.07.2019
автор: Володимир Каразуб