Ми на голці, ми всі – наркомани.
Ми, мов риба, усі – на гачку.
Світ-пухлина затягує, манить
і зірвати не вдасться чеку.
Два товариша – Ерос, Тананос, –
оцифровані боги мереж.
Ти тримаєш в руках детонатор,
але вже, як колись, не помреш.
В ліс. В землянку. Та вирве із лісу
нелюдський абстинентний синдром.
Ти судомно піднімеш кулісу
і пірнеш у саменьке ядро.
Інформації дозу вколовши,
спілкуванням усе заїси.
В драґлі стрибнеш, не взувши калоші.
Ти щаслива людина єси.
Умикайте гучніше колонки.
Упірнайте в світи соцмереж.
Ти пірнеш. До наступної ломки.
Оцифруйся – і вже не помреш.
Як набридне й захочеться смерти, –
вчиниш заколот, збуриш народ.
Що вартує системі, щоб стерти
твій двійковий нескорений код?
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842944
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.07.2019
автор: Олександр Обрій