О моя люба, тривожна в самотність закохана панно,
Доторкнутись до сонця не можна надія на фортепіано;
Надія на музику слова, на струни, на клавіши, повсть і
На те що в твоїх обіймах розпочнеться нарешті повість.
Повість сонця в очах розмови, повість вашої милості панно,
О тільки б в якомусь слові не допуститися помилки, жадно
Закинувши голови в ноти, на струни фортепіано,
І скільки б не грали мелодію, - тривалості гри замало.
Замало твоєї присутності, наповненням дивного міста,
В серцях висхідної звучності, в жодній вулиці, ти, не помістишся.
І в жоден рядок не втиснешся, в самотність закохана панно,
А сонце ще так далеко, а туга за ним вже, як даність,
Сказати б – повинність, розплата, прелюдія теплих ванн,
Де сипле проміння сонце у купіль лякливих звикань.
24.07.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842978
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.07.2019
автор: Володимир Каразуб