Небозвід ніч цяцькує зірками

Небозвід  ніч  цяцькує  зірками,
Заціловує  сосни  та  клени.
Одягли  з  хмар  пухнаті  панами
Й  не  шукають  раптові  дилеми.

І  ясніє  між  гілок  сердешно
Кособокою  скибкою  місяць.
І  зворушує  в  серці  сакральне,
Почуття,  що  в  собі  воно  містить.

І  до  тебе,  коханий  мій,  милий,
Ллє  доріжку  з  мережива  срібну.
Не  йми  віри  тому,  хто  злостивий,
Знаєш  душу  лиш  ти  мою  ніжну.

Гомонить  із  тобою,  як  сумно
Їй  стає  рахувати  години.
Час  тікає  повз  мене  безшумно,
Я  ж  чекаю  від  тебе  новини.

Все  чекаю,  чекаю,  чекаю...
То  молюсь,  то  умиюсь  сльозою.
Ну,  а  час,  час  тікає  безкраю,
Як  же  бути  у  нім  сиротою?

Пригортаюсь  до  тебе  ночами,
Якщо  сон  краде  пугач  крізь  шибку.
Солод  п’ю  з  твого  тіла  вустами,
Аби  щастя  відчути  ще  дрібку.

25.07.19

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843013
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.07.2019
автор: Валентина Ланевич