Небозвід ніч цяцькує зірками,
Заціловує сосни та клени.
Одягли з хмар пухнаті панами
Й не шукають раптові дилеми.
І ясніє між гілок сердешно
Кособокою скибкою місяць.
І зворушує в серці сакральне,
Почуття, що в собі воно містить.
І до тебе, коханий мій, милий,
Ллє доріжку з мережива срібну.
Не йми віри тому, хто злостивий,
Знаєш душу лиш ти мою ніжну.
Гомонить із тобою, як сумно
Їй стає рахувати години.
Час тікає повз мене безшумно,
Я ж чекаю від тебе новини.
Все чекаю, чекаю, чекаю...
То молюсь, то умиюсь сльозою.
Ну, а час, час тікає безкраю,
Як же бути у нім сиротою?
Пригортаюсь до тебе ночами,
Якщо сон краде пугач крізь шибку.
Солод п’ю з твого тіла вустами,
Аби щастя відчути ще дрібку.
25.07.19
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843013
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.07.2019
автор: Валентина Ланевич