Сторожі від часу милі –
прадіди садили;
ой садили, гомоніли
і водичку лили...
Край могили у ковилу –
там, де річка в'ється,
обнялися вже два серця.
Життя в перехресті.
Мрії в них багато крилі –
діточок вродили
і садочок посадили
та й город на схилі.
Сторожі ж – оті тополі
до небес з вітрами,
чешуть хмари над ярами,
бо вже вищі храмів...
Ось й часи, від сенсу голі –
п'ятим поколінням
Та й хаток катма на глині.
Згноїли безвинних.
Молодь вся біжить за овид,
п'ятами киває...
Від тополь пеньки – спиляли.
Совісти немає.
Правлять отакі наднові.
Села вимирають.
Люди добрі в милім краї –
ведуть не до раю.
25.07.2019р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843056
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 25.07.2019
автор: Променистий менестрель