Віті Радіоненко присвячую.
О очі! Палкі, жіночі!
А в них – глибина без дна.
Їх не описати зодчим.
З такими вона – одна.
О очі! Безмежжя синє.
Край неба заснув у них.
І квіти, такі ж красиві.
Здається, нема й війни.
Вона ж її свердлить-мучить:
Синочки ж два на руках.
Безсоння її заручник.
І кожна звістка ляка.
Адже чоловік воює
Не вперше на передку,
Бо доля землі хвилює,
Залишить синам яку.
Вдивляюся я в ці очі
Й світлішим здається день.
Хай дні пливуть мирні й ночі,
Й не буде війни ніде!
14.06.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843470
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.07.2019
автор: Ганна Верес