Позбивала ноги у кров,
Бо щодення – справа нелегка.
Серце ж лине у тишу дібров,
Як додому летить лелека.
Нехай царство лісів ізнов
Загорне, як колись, в обійми.
Наче рідну, під свій покров,
Заблукалу дитину прийме.
Щоб з листочків силу щодня
Із росою в єство вливала.
Всі турботи, проблеми дня
В прохолоді дубів лишала.
Аромат сосновий хмелив,
Розкривалась душа півгола.
Пеленалась в спокій віків,
В тихий шелест і скрип довкола.
Щоб барвінок рушник стелив
На стежину рідного краю.
Стоголосим відлунням летів
Ніжний шепіт: - Все пам’ятаю…
,
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843550
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.07.2019
автор: Олеся Лісова