І знову холодно, летять кашлаті хмари,
Проникнув дощ в тонкі матерії земні,
А ти, мов цятка в золотих пісках Сахари,
В своїй пустелі з власним сонцем у собі.
Палають очі, наче древні смолоскипи
І осявають світлом всі кутки душі,
Що духмяніє ароматом квітів липи,
В якій так сонячно, хоч поруч йдуть дощі.
А ти ідеш в пустелі майже вся роздіта
І грієш ноги у гарячому піску...
Знімає звуком ніжним Генделя сюїта
З душі твоєї сліз і розпачу луску.
А вітер дре, немов газету сірі хмари
І розмітає їх в безмежній вишині,
А ти, мов цятка в золотих пісках Сахари,
В своїй пустелі з власним сонцем у собі.
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843564
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.07.2019
автор: Sukhovilova