Останнім часом я не даю вам бачити себе
такою, якою бачу себе сама.
Я прокидаюся вранці, не знаючи,
чи дотягну до вечора;
нагадуючи собі про крихітні-крихітні речі,
яким я забула подивуватися;
ці дерева, безкровні і геть сухі,
рятували мене неодноразово,
але для порятунку мені часто доводиться ховатися,
однак вони стоять, – такі високі, такі стрункі і ненажерливі –
відмовляючись вмістити мене; навіть баобаби
тріснуть за моїм наказом і
витнуть безплотні утроби, щоб зустріти мене.
Я мала б розлюбити світ,
в якому мене нема, але мої любові вже
давно пішли і залишили мене в чужому краї,
де колись я була створена з кісток,
тепер з води, тепер з нічого.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал[/url]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843612
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 31.07.2019
автор: o.fediienko