Ой, не знаю… І хто його знає,
Про той камінь, що тягне до дна…
Як Вітчизна, то в мене – одна!
А як мова, то зразу – дві маю…
А хотілось би, може б, і – п’ять,
Щоби заздрили нам всі сусіди!
Щоби нас оминали всі біди,
Щоб до щастя – рукою подать!..
Тож, за безліч усіх в Світі мов!
Ще – за Віру, Надію й Любов!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843851
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.08.2019
автор: Андрій Бабич