Ставали, немов на весільний рушник,
На сходинку ескалатора.
Синхронно і точно, неначе навік
І неба поверхня матова
Була для нас дахом, коли з-під землі
Удвох випливали назовні
З гортані метро. Невагомі й малі,
Легкі, ефемерні, прозорі.
Від того кохання світились мости,
Стовпи, тротуари і башти.
Я знаю одне: доки в мене є ти,
Нічого мені не страшно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844217
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.08.2019
автор: Олена Ольшанська