Десь поміж Сонцем його очей ховається птах, який хоче свободи.
Сидить в голові такий строгий і годі крилами змахнути.
Боїться світу, що гниє.
Бачить очима і зраду, і пітьму.
Заховав очі в чоло.
І не ворухнеться.
Чекає.
Кожного разу все ті ж ескізи, що стають полотнами геніальних людей.
Сповнені жадібністю, брехнею та вбивством для себе.
А сонце його очей згорає.
Навіть воно стільки буття не черпає як пустоголові маріонетки в покладах гівна.
Тим і живляться.
Чи може бути для них ще смачніша їжа ніж ця?
От і птах голодує.
Марніє.
Та світло понад очима десь таки пломеніє.
Бачить і чує потрохи.
Говорить.
Він єдиний куштує його духовно.
Тим і багатий.
Щастя їсть подихами.
Аж крила починають світитись.
А ти гниєш.
Гний.
Чим більше вмираєш, тим більше він запалює свої очі.
Справжні,
Що світ бачать в кольорах природніх.
І тоді понад очима з'явиться ще одне Сонце для нього.
© Ольга Баландюх, 01.08.19
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844222
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.08.2019
автор: Ольга Баландюх