Слухайте, як По-Пук-Ківіс,
Цей вродливий Єнадізі
Танцював там на весіллі;
Як сердечний Чібіабос,
Щонайкращий з музикантів,
Про любов співав і пристрасть;
Як Іаґу, хваст великий,
Дивних повістей вигадник,
Про чудні пригоди баяв,
Щоб була пишніша учта,
Щоб минав час веселіше
І були всі гості раді!
А Нокоміс влаштувала
Щедру учту для весілля;
Чаші всі були із липи,
Білі, чищені до лиску,
Із бізона рогів ложки,
Чорні, чищені до лиску.
Йшли по селищі від неї
Вісники з прутком вербовим,
То запрошення був символ,
Знак запрошення на учту;
І прийшли весільні гості
В найбагатшому убранні:
Одяг з хутра, у прикрасах
З пір’я, китиць і намиста,
Лиця фарбами покриті.
Осетра перш їли, Наму,
Потім Маскеножу, щуку,
Що Нокоміс упіймала;
Далі пемікан всі їли,
Пемікан й бізона мозок,
Горб бика і ногу лані,
Жовті коржики з маїсу,
Дикорослий рис з-над річки.
Та привітний Гаявата,
І вродлива Води Сміху,
Й беручка стара Нокоміс
Їжу ту не куштували,
Лиш підносили для інших,
Мовчки гостям подавали.
А коли поїли гості,
Ворухка стара Нокоміс
Із кисета з хутра видри
Кам’яні люльки набила
Тютюном, що ріс на Півдні,
І вербовою корою,
Листям, травами пахкими.
І сказала: «По-Пук-Ківіс,
Нам станцюй веселий танець,
Танець Жебрака, для втіхи,
Щоб була пишніша учта,
Щоб минав час веселіше
І були всі гості раді!»
І вродливий По-Пук-Ківіс,
Цей гульвіса Єнадізі,
Цей паливода веселий,
Що його Шаленцем кличуть,
Вмить піднявся між гостями.
Спритний в іграх та розвагах,
В дивних танцях снігоступів,
В іграх з кільцями і в м’ячик;
Спритний в іграх небезпечних,
В іграх жвавих та азартних:
В Пуґасеїньґу – грі в кості,
В Кунтасу – грі кісточками.
Воїни сміялись з нього:
Боягуз він, Шоґодайя,
Грач, ледащо, Єнадізі;
Мало цим він турбувався,
Не зважав на їхні кривди,
Бо жінкам, дівчатам любий
Був вродливець По-Пук-Ківіс.
Мав сорочку білу з лані,
Горностаями обшиту,
З черепашковим намистом;
Мав із оленя гамаші,
Із голками й горностаєм,
Мокасини товстошкірі,
Теж з голками та намистом.
Пір'я лебедя в волоссі,
Біля п'ят – хвости лисичі.
У руці тримав він люльку,
В іншій – віяло із пір'я.
Смуги сяяли червоні,
Жовті, сині і багрові,
На фарбованім обличчі.
З лоба коси нависали,
Рівні, з проділом жіночим,
Сяйні, змащені і звиті,
Із пучками трав духмяних.
Між гостями, що сиділи,
На пісні і звук сопілок,
На гучний звук барабанів,
Встав прекрасний По-Пук-Ківіс
І почав танок свій дивний.
Спершу танцював поважно,
З кроком, порухом повільним,
Поміж соснами густими,
То крізь тінь, то в сонця сяйві,
М'яко, плавно, як пантера.
Ну, а потім швидше, швидше,
Завихривсь, пішов по колу,
Скочив спритно над гостями,
Закружляв навкруг вігваму,
Що аж листя з ним вихрилось,
Що аж пил із вітром разом
Колом вслід за ним носились.
Потім берегом піщаним
Вздовж розливу Вод Великих
Мчав він порухом шаленим
І топтав пісок ногами,
Розкидаючи довкола,
Що аж вітер став вихритись
І пісок здіймав і сипав,
Наче сніговій над полем,
Кладучи Піщані Дюни,
Кучугури Неґо Вуджу!
Так веселий По-Пук-Ківіс
Танець Жебрака, для втіхи,
Станцював і сів зі сміхом
Між гостями, що сиділи.
Сів і замахав спокійно
Віялом з пера індика.
Потім друга Гаявати
Чібіабоса просили,
Співака і музиканта
Щонайкращого у світі:
«Чібіабосе, співай нам
Пісню пристрасті й кохання,
Щоб була пишніша учта,
Щоб минав час веселіше
І були всі гості раді!»
І сердечний Чібіабос
Їм співав приємно й ніжно,
Із піднесенням, натхненно,
Про любов співав і пристрасть,
Дивлячись на Гаявату,
Дивлячись на Води Сміху,
Так співав у милій пісні:
«Онавей! Прокинься, люба!
Дика квітка ти у лісі!
Дика пташка ти у лузі!
В тебе ніжні очі лані!
І коли на мене глянеш,
Я щасливий, я щасливий,
Як ті лілії у лузі,
Що росою рясно вкриті!
Подих твій неначе запах
Диких квітів рано-вранці,
Чи вечірній їхній запах
В Місяці падіння листя.
А чи ж кров моя не прагне
Лиш до тебе, лиш до тебе,
Як ростки до сонця прагнуть
В Місяці ночей світліших?
Онавей! Співає серце
Радісно, коли ти близько,
Як гілки шумлять, співають
В теплім Місяці Суниці!
А коли сумуєш, люба,
То моє темніє серце,
Як темніє річка ясна
В тінях, що приносять хмари!
А як ти смієшся, люба,
Серце в мене теж ясніє,
Наче брижі в блиску сонця,
Що на річці вітер робить.
Смійся земле, смійтесь води,
Смійсь над нами ясне небо,
Та гублю я шлях до сміху,
Як ти є не біля мене!
Я тут весь, тут весь – поглянь же!
Кров тремкого серця – глянь же!
О, збудись, прокинься, люба!
Онавей! Прокинься, люба!»
Так сердечний Чібіабос
Про любов співав і пристрасть;
А Іаґу, хваст великий,
Дивних повістей вигадник,
Друг похилої Нокоміс,
Заздрив вправному музиці,
Заздрив оплескам для нього,
Та в очах він теж побачив,
В жестах, в поглядах навколо,
Що весільні гості прагнуть
Чути повісті цікаві,
Вигадки його безмірні.
Був Іаґу вихваляка;
В будь-якій пригоді завжди
Тільки він був головніший;
Будь-який відважний вчинок
Тільки він робив безстрашно;
Будь-яку предивну повість
Тільки він міг розказати.
А якщо хвальбу ту слухать
І прийняти все на віру,
То ніхто стрілу не пустить,
Так як він, і вполовину;
Не наловить стільки ж риби,
Стільки ж оленів не вразить
І бобрів не зловить в пастку!
Жоден бігти так не зможе,
І пірнати так глибоко,
Запливати так далеко;
Аніхто не мандрував так
І не бачив стільки дива,
Як Іаґу цей дивацький,
Дивних повістей вигадник!
Стало притчею ім'я це
І насмішкою між людом;
Тож коли якийсь мисливець
Починав себе хвалити,
А чи воїн, повернувшись,
Перемогами пишався,
То кричали всі: «Іаґу!
Тут Іаґу в нас з'явився!»
Та це ж він зробив колиску
Для малого Гаявати,
Раму вирізав із липи
І скріпив тяжем карібу;
І це він навчив пізніше,
Як робити лук і стріли,
Лук із ясена пругкого,
Стріли із твердого дуба.
Тож з гостями, що сиділи
На весіллі Гаявати,
Був старий бридкий Іаґу, –
Дивних повістей вигадник.
І сказали всі: «Іаґу,
Розкажи нам повість дивну,
Розкажи нам про пригоди,
Щоб була пишніша учта,
Щоб минав час веселіше
І були всі гості раді!»
Відповів Іаґу зразу:
«Що ж, почуйте повість дивну,
Що ж, почуйте про пригоди
Чародійника Осео,
Що зійшов з ясної Зірки».
Henry Longfellow, The Song of Hiawatha:
11. Hiawatha's Wedding-Feast
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844254
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.08.2019
автор: Валерій Яковчук