Тут десь зарита пуповина,
Ясен цю тайну береже.
Не випадково, що родині,
Це місце рідне – не чуже.
У хаті цій мене хрестили,
Отримав тут своє ім’я.
З роками набирався сили,
Зразкова в нас була сім’я.
Я вперше в школі закохався…
Не тлів – горів, немов в вогні.
Її забути я старався,
Та вона й досі у мені.
Її ім’я шепочуть трави,
В воді відбиток оченят.
Під час ранкової заграви,
Всміхалась краща із дівчат.
Та склались долі в нас нарізно,
Хоч нам обом не все одно.
Та щось міняти вже запізно,
Лиш з біллю дивимось в вікно.
Буває в грудях залоскоче
І піде обертом земля.
Життя міняти вже не хочу,
В собі ж ношу її ім’я.
Лише у батьківській хатині
Є фотографія її.
Волосся світле, очі сині,
Портрет і досі на стіні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844305
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.08.2019
автор: Віталій Назарук