Входить вересень в двері мої
І тихенько плете павутину.
Підросли у гнізді журавлі,
Ти до шлюбу ведеш ось дитину.
І у мене дорослі сини,
А на скронях біліють тумани.
Ти приходиш, мов літо, у сни,
І на серці поглиблюєш рани.
Відчиняю вікно, а там осінь
Листям клена маскує роки.
Старший син одружитися просить
Не твоєї нажаль лиш дочки.
Сипе дощ, дріботить по карнизу
І стікає, як час, в нікуди’.
Піддались ми сліпому капризу,
Ти другому дала рушники.
А мене’ занесли’ буревії
У далекі від болю краї.
І розбили об камінь надії,
Вже коханих цілують сини.
Запорожцем стою на весіллі,
Бачу очі твої у дочки.
І в якомусь, немов би похміллі,
Знов чекаю, як з’явишся ти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844357
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.08.2019
автор: Східний