Якщо раптом у світі більше не буде віршів,
Якщо саме оце і є останній рядок,
Я збиратиму в парку листя
(обиратиму найжовтіше)
І вкладатиму між сторінками старих книжок.
Буде падати дощ, танцюватиме містом осінь –
Кароока циганка у вирі своїх спідниць.
Про кохання, мій милий, у цьому житті не просять –
В ньому тонуть, у нього падають горілиць.
І якщо вже не буде віршів, не буде слова,
Тільки осінь-циганка хапатиме за плече,
Хай лишиться у мене важким виноградним ґроном,
Вічним спогадом (теплим, в’язким),
недописаним твором
Цей розжарений серпень, і в грудях нехай пече.
І коли замерзатимуть руки від злого вітру
(Восени у містах наче менше стає людей),
Я хапатиму ротом, неначе риба, повітря
І долоні свої притискатиму до грудей.
Відчуватиму, як серпнева спекотна днина
Стугонить, розпашілою ниткою пульсу в’ється,
Замість крові гаряче вино потече в судинах
І червоне яблуко буде на місці серця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844441
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.08.2019
автор: Олена Ольшанська