Тридцять третій. В Україні жнива.
Переповнений сиплеться колос.
По стежині йде мама з дитям,
Допікає нестерпно їх голод.
Колосину зірвали маленьку одну,
І зернину смакують смачну, так солодку.
Постріл в груди залишив дитину саму…
- «Воруешь!»
Кричить душогуб через глотку.
« Ты украл у народа зерно
И сполна, ты за это ответишь».
Ген голодне вмирає село,
Хазяюють безбожні «советы».
А дитині всього лише – шість,
До семи аж ніяк не дожити.
Відриває від мами «советский фашист»
І лупцює прикладом за жито.
Мертвим впало голодне дитя,
Колосину вложивши у мамині руки.
Росія вкраїнське забрала життя…
Сторіччями лізуть у край мій ці суки.
Пруть й сьогодні до нас москалі,
«Русский мир» аби тут насадити.
Пам’ятаємо голод у кожнім селі,
Як нам добре без вас з хлібом жити.
Там де ви, там злиденна нужда,
І свобода прикута до скелі.
Розстріляєм в упор того москаля,
Хто з мечем прийде в наші оселі.
08.08.2019 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844450
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 08.08.2019
автор: Східний