Відчай був той такий, на межі
І такий безпорадний уперше.
І здавалось мільйони ножів –
По саму рукоять в її серце.
- Хоч би хто, щоб відсунув межу...
Одним дотиком слова, одненьким.
Біди надто її стережуть,
Часом долю, зібгавши в кишеньку.
Роздавала себе по шматку,
Навіть решту чомусь не просила.
І тримала жалі в повитку,
Ну, а часом було - вже не сила.
Хтось ярлик їй від жертви вчепив,
Хтось подумав: «Чого вона хоче?»
Хтось довіру навік утопив,
Хтось – у очі, а хтось поза очі.
«От дурепа!» - сказала собі,
Відкупилась від болю цим віршем.
Укусили – і слід від зубів
Завжди робить на градус сильнішим.
- Я – залізна, камінна тепер!
Не шукаю у смертних пророків!
В кулаці, затиснувши себе,
Йшла до себе, не чуючи кроків.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844460
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 08.08.2019
автор: Шостацька Людмила