Вітрильник життя відпливає,
Команді віддано кінці,
Та пам'ять назад повертає:
Неначе я там в Трускавці.
…Ось раптом в їдальні, у залі
Неначе пройшов НЛО:
Мужчини жувать перестали,
Бо щелепи з дива звело.
То дама, як сонечко ясне,
З’явилась, як перша весна,
Така ж, як богиня прекрасна,
Неначе модель, чарівна.
Жіночі розсипала чари,
(у двох нас обличчя німе):
- То ж будьмо знайомі, Тамара!
Єгорович «бе!, а я «ме»
В тарілки носи устромили,
Сиділи, як ті лобурі,
Путівки к бісам погоріли,
В огнистім промінні зорі.
Вже півтора року удома,
Вмикаю «ТВ», хай реве,
Чатую екран: десь же Тома
У Олександрії живе.
Гортаю довідників томи,
А смуток аж серденько рве:
Гарненька, як зіронька, Тома
В Олександрії живе.
І знаю, що стріну не скоро,
Точніш, не побачу повік,
І знаю, що є в неї Жора
Коханий орел чоловік,
Є донечка, що вже у парі,
Є внучка (росте як з води!)
Але наша мила Тамара
У серці хай буде завжди!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844473
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.08.2019
автор: САВИЧ