Вже й світанок бринить на околиці ночі
Й запливає неспішно, підхоплений таллю.
У вертепі прига́док одна, під вуаллю,
Без пожертви вертатись в обитель не хоче.
Той поми́сливий погляд, мов запах сандала…
Помовчімо ж обоє в моєму захресті.
Розгубились тоді на двох доль перехресті,
А що ли́шишся ти-- жодна з них ще не знала.
Нас квітчали літа й привели в пізню осінь--
А вона обвінчала обох сивиною.
Падолистовий порух, душа --мов весною…
Коронована я--не зринай більше. Досить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844654
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.08.2019
автор: Valentyna_S