Загас вогонь той, що сягав небес.
Ще вчора був, а нині – попелище.
Де пломенів, тамтільки вітер свище,
Блукає мряка, мов бездомний пес.
А як горів, то плавились думки,
Стрибало серце й сходило з орбіти,
В очах зростали дивовижні квіти,
І грала кров, як в провесінь, струмки.
Затих оркестр вогняних язиків.
Їх диригент подався десь у невідь,
Лишивши спомин на порозі дневі
І сірники, від холоду вогкі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844902
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.08.2019
автор: Крилата (Любов Пікас)